Заняття "Рідні обереги", ЧАСТИНА 4

Додаток 1. Вірші до відкритого заняття.

1. Вірш «Без верби й калини»

Хто свій рід забуде,

Рідних маму й тата,

Той хай не вертає

До своєї хати.

Пам’ятаю, мамо,

Твоє тихе слово,

Що воно учило

Добру та любові.

У вербі, дитино,

Сонце прокидається,

На гілках калини

Діти колихаються.

Опустила віти

Червона калина,

Тихо шепче з вітром

Верба й тополина.

А до мене знову

Мамин голос лине:

«Без верби й калини

Нема України».

2. Образ калини входить у свідомість кожного українця ще з раннього дитинства, разом з маминою колисковою.

Пісня «На калині мене мати колихала».

Люлі, дитя, спати, бо пішла десь мати,

Пішла на долину ламати калину.

Калину ламати, дитя напувати.

Щоб росло здорове й мало чорні брови,

Ще й рум’яні щічки, ой, хоч трішки.

Спи, дитино, бо покину,

Сама піду по калину,

Наламаю калиноньки

Та й покладу в головоньки.

А калинонька буде цвісти,

А дитина буде рости.

3. Пісня: «Ой роде наш красний»

Посадіть калину

Коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щиро доля

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину…

на городі,

щоб розквітнула земля!

Із роси – пречиста врода,

з неба – почерк журавля.

Посадіть калину…

коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина –

буде честь їй і хвала.

Посадіть калину…

Коло хати,

Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

Синє небо,

золотеє поле,

Посадіть калину

коло школи.

А щоб цвіт її не стерся,

не зів’янув в спориші,

посадіте коло серця,

щоб цвіла вона в душі.

4. Калина – це наша Україна. Любімо її, шануймо! Посадімо на своєму обійсті кущ калини – на щастя, на добро, на велич рідної України.

Червонії кисті калини

Горять вогнями усіма.

Без калини нема України,

Без народу Вкраїни нема.

5. Вшанування калини народною хороводною піснею.

«Ой, у лузі калина»

Ой, у лузі калина,

ой, у лузі калина...

Калина-калина,

чубарики-чубчики, калина...

Там дівчина ходила,

там дівчина ходила.

Ходила-ходила,

чубарики-чубчики, ходила

Цвіт калини ламала,

 цвіт калини ламала.

ламала-ламала,

чубарики-чубчики, ламала

6. Ой вербице, вербице

Зелена косице!

Будемо тебе величати

Даруночки дарувати

А дарунки не прості –

Наші пісеньки дзвінкі!

7. Котики – воркотики в мене на вікні

Котики – воркотики – гості весняні.

Не глядить на котиків лиш вусатий кіт

Мабуть, зна, що котики – це вербовий цвіт.

8. А верба над грай-водою,

А верба неначе доля

Зеленіє над рікою,

Молодіє немов врода.

А верба над грай-водою,

Молодіє неначе доля

Хай завжди мене верба

Та й додому поверта.

9. Не я б’ю,  верба б’є

Віднині за тиждень

Буде в нас Великдень

Будь веселий як верба

А здоровий як вода

А багатий як земля.

10. Ой вербо, вербо зелена

Спусти гіллячко додолу.

На зелену діброву

На червону калину

Де соловейко гніздо в’є,

А сивая зозуленька кує.

Заняття "Рідні обереги", ЧАСТИНА 3

IV. Кульмінація — слово вчителя про рушник.

Рушник... він пройшов крізь віки. Він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові. А чи знаєте ви, що рушники різ­няться за назвами?

♥ Утирач — для рук та обличчя;

♥ стирок — для посуду, столу;

♥ покутник — ним обвішують стіни;

♥ плечовий — пов’язують сватів;

♥ подарунковий — обрядовий, весільний.

Хліб-сіль, рушник — гостинності ознака.

Це культові і обрядові знаки.

Чудовий український наш рушник!

На щастя, він ще з побуту не зник.

Є звичай: рушником сватів в’язати,

Дорогу молодятам вистеляти.

Прекрасні візерунки рушників

Несуть красу із глибини віків.

Рослини-обереги, котрі здавна цінувались в нашому народі.

Розпочинається з віршів:

1. Є багато рослин запашних,

Кожна квітка красу свою має,

Та гарніші завжди поміж них

Ті, що квітнуть у рідному краї.

2. Верба — одвічний символ України,

Також відома культова рослина.

Символізує вірність, рідний край,

Любов безмежну, ніби небокрай.

V. Розв’язка: народні повір’я про обереги.

1. Коли копали криницю, то кидали шматок вер­бової колоди для очищення води. У відро з во­дою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна на­родна гігієна.

2. Тиждень перед Великоднем називають Вербним. Тоді освячують вербу. Повернувшись з церкви додому, цими освяченими гілочками плескали по дітях, приказуючи: «Будь здоровим як вода, а багатим як земля. За тиждень — Великдень».

3. Ще один народний вірш про калину:

Криниця, журавель і кущ калини —

Безсмертя символ, символ Батьківщини,

Це символ вірності, це символ чистоти.

Калину і до столу подавали,

Весільні короваї прикрашали.

Це символ долі, щастя і краси,

І чистої дівочої коси.

4. Говорила мати: «Не забудься, сину, Як будуєш хату, посади калину».

5. З гілочки калини батько синові виготовляв со­пілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам майстрували колисочку із калини. Дівчата ви­шивали на сорочках калину, її вплітали у ві­ночок. Калину оспівують у поезіях, легендах, піснях.

Звучить пісня «Червона калина» (Н. Май).

Завершуючи нашу зустріч, надається слово учням, які читають вірші про рідну Батьківщину та її обереги.

1. У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

2. Що таке Батьківщина?

За віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі.

3. Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця.

4. Серед лугу лелека,

І діброва далека,

І веселка над лісом,

І стрімкий обеліск.

5. Найкраща у світі — моя Україна.

Її обереги — верба і калина.

І нам найрідніші Вітчизна і мати,

То як же нам щиро її не кохати?

6. Тож сьогодні гордо

Про рідну Україну

Всміхнена й щаслива

Пісня наша лине.

7. Добрим, щирим словом,

Ласкою, привітом,

Хай лунає дзвінко

Пісня розмаїта.

Звучить пісня «На нашій Україні».

Заняття "Рідні обереги", ЧАСТИНА 2

ІІІ. Виступи учнів про народні обереги.

Діти (по черзі):

1. Обереги мої українські,

Ви прийшли з давнини в майбуття.

Рушники й сорочки материнські

Поруч з нами ідуть у життя.

2. Нам любов’ю серця зігрівають —

Доброта і тепло в них завжди.

Вони святість і відданість мають,

Захищають від лиха й біди.

3. Верба і калина,

І рушник домотканий,

Хліба чорний окраєць

І розсипана сіль

Все до болю знайоме —

Обереги домашні,

Пісня й дума народу,

Його радість і біль.

Пісня «Ой на горі два дубки».

Діти діляться знаннями про народні обереги.

1. Рідна хата — наша берегиня. Вона зігріта теп­лом материнської любові, мудрим усміхом батька. Починалася хата з порогу. Пороги бу­ли високими. Існувало повір’я, що під порогом знаходяться душі померлих родичів, тому не можна було вітатися через поріг, давати що-небудь.

2. Особлива урочистість — заселення нової хати. Її засипали зерном — на багатство, та маком — проти нечистої сили. Проти злих сил також вносили кропиву, лопух, освячені вербові гі­лочки, мазали поріг часником.

3. Піч — це святе родинне вогнище. А вогонь у печі часто називали символом міцних родинних стосунків, любові, тепла та щирості.

4. За давнім і гарним звичаєм хлібом святим зу­стрічали, щастя й радості бажали. Час народження хліба вважався справжнім священно­дійством. Перед тим, як його пекти, прибирали світлицю, чистим рушником витирали руки. Зі словами «Бог на поміч» готували тісто. Розчиняли його в четвер, а пекли в п’ятницю. Цього дня в сім’ї не мало бути сварок.

5. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба. «Доїж, дитино, хліб — у ньому залиши­лася вся твоя сила», — учать батьки своїх ді­тей і понині. Коли народжувалася дитина, йш­ли вітати з хлібом. Виряджала мати сина у до­рогу — зав’язувала в рушник хлібину. У нову хату чи квартиру також ідуть з хлібом.

6. Роль хатніх оберегів виконували й ікони або образи, як частіше казали в народі. Вони по­сіли в оселі почесне місце — на покутті. За ікони ховали зілля, свячену воду, свічки. Як оберіг іконку завжди давали новонародженій дитині. Прикрашали ж ікони вишитими рушниками.

Учитель. Одним із традиційних народніх оберегів України є рушник. Рушник на стіні! Хліб-сіль на рушнику... Це давній наш оберіг. Не було, мабуть, жодної хати, яку не прикрашали б рушником.

«Хата без рушників,— казали в народі, — що родина без дітей».

Рушник з давніх-давен символізував мир, зла­году та здоров’я в сім’ї.

Виступ цінителів народних оберегів та народних традицій.

Виступ починається з вірша:

Мені рушник матуся вишивала,

Неначе долю хрестиком плела,

Щоб я легких стежинок не шукала

І до людей привітною була.

— Виконуй, доню, — мати говорила, —

Закони Божі, істини прості:

Не зраджуй землю, що тебе ростила,

Не залишай нікого у біді.

А рушник матусенька вишивала

І на щастя донечці дарувала.

Той рушник завжди мене зігріває,

Я його до серденька пригортаю.

Літа неначе птахи пролітають,

Вже донечки, як квітки навесні.

Я їм рушник на щастя вишиваю,

Як вишивала матінка мені.

— Виконуй, доню, — мати говорила, —

Закони Божі, істини прості.

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

Розповідається легенда про калину (у додатку).

Фізкультхвилинка.

Заняття "Рідні обереги", ЧАСТИНА 1

13 березня 2015 року відбулося відкрите заняття:

 

Рідні обереги

Мета:

Поглибити знання дітей про народні символи, зокрема про вербу та калину, про народні звичаї та обряди. Розвивати пізнавальні якості дітей: пам’ять, кмітливість, мислення. Виховувати любов до живої природи (а саме до зелених насаджень), виховувати патріотичні почуття, формувати ціннісне ставлення до народних оберегів. Додаткова мета - зберігати традиції і звичаї про наші народні символи: вербу та калину.

Епіграф:

«Без верби і калини нема України» (прислів’я)

Хід заняття

І. Привітання:

Ведуча: Батьківська хата, мамина пісня, бабусина вишиванка, гарний тин, портрети найдорожчих людей на стіні - усе це наші рідні обереги. Запрошуємо Вас на щирі слова нашого свята.

Учитель. Ми народилися і живемо на чудовій мальовничій землі, що зветься Україною.

Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського.

Народ український багатий на свої звичаї, традиції, обряди. А скільки символів, оберегів з давніх часів пов’язані із Україною! Сьогодні ми у дружньому колі пригадаємо деякі українські символи й обереги.

ІІ. Зав’язка розмови про рідні народні обереги.

Сценка-суперечка. Виходять дівчина-верба і дівчина-калина.

Дівчина-верба мовить:

З давніх-давен люди

В обереги вірять

Вірять люди твердо

В те, що перевірять.

Дівчина-калина:

Берегиня-мати

Берегиня роду

Оберіг калини

Для всього народу.

Третя дівчина спостерігає, і мовить:

Сперечались якось

Верба і калина

Хто з них важливіший

В кого більша сила?

Вчитель. Мудрий дуб і його друзі допоможуть розібратися у суперечці.

Виходять хлопці («Золотий Клубочок» прислів’їв про вербу і калину).

Далі лунає пісня «Біля ставу верба».

Учитель. Україна! Рідний край! Золота чарів­на сторона! Скільки ніжних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до землі, де на­родились і живуть. Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову, звичаї, обряди, обереги.

 

Крім того, дітки, треба примножувати затишок осель та красу побуту:

бо Дім-Сад-Город - твій затишок