ІІІ.
Виступи учнів про народні обереги.
Діти (по черзі):
1. Обереги мої українські,
Ви прийшли з давнини в майбуття.
Рушники й сорочки материнські
Поруч з нами ідуть у життя.
2. Нам любов’ю серця зігрівають —
Доброта і тепло в них завжди.
Вони святість і відданість мають,
Захищають від лиха й біди.
3. Верба і калина,
І рушник домотканий,
Хліба чорний окраєць
І розсипана сіль
Все до болю знайоме —
Обереги домашні,
Пісня й дума народу,
Його радість і біль.
Пісня «Ой на горі два дубки».
Діти діляться знаннями про
народні обереги.
1. Рідна хата — наша берегиня.
Вона зігріта теплом материнської любові, мудрим усміхом батька. Починалася
хата з порогу. Пороги були високими. Існувало повір’я, що під порогом
знаходяться душі померлих родичів, тому не можна було вітатися через поріг,
давати що-небудь.
2. Особлива урочистість — заселення нової хати. Її
засипали зерном — на багатство, та маком — проти нечистої сили. Проти злих сил
також вносили кропиву, лопух, освячені вербові гілочки, мазали поріг часником.
3. Піч — це святе родинне вогнище. А вогонь у печі
часто називали символом міцних родинних стосунків, любові, тепла та щирості.
4. За давнім і гарним звичаєм хлібом святим зустрічали,
щастя й радості бажали. Час народження хліба вважався справжнім священнодійством.
Перед тим, як його пекти, прибирали світлицю, чистим рушником витирали руки. Зі
словами «Бог на поміч» готували тісто. Розчиняли його в четвер, а пекли в п’ятницю.
Цього дня в сім’ї не мало бути сварок.
5. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба.
«Доїж, дитино, хліб — у ньому залишилася вся твоя сила», — учать батьки своїх
дітей і понині. Коли народжувалася дитина, йшли вітати з хлібом. Виряджала
мати сина у дорогу — зав’язувала в рушник хлібину. У нову хату чи квартиру
також ідуть з хлібом.
6. Роль хатніх оберегів виконували й ікони або образи,
як частіше казали в народі. Вони посіли в оселі почесне місце — на покутті. За
ікони ховали зілля, свячену воду, свічки. Як оберіг іконку завжди давали
новонародженій дитині. Прикрашали ж ікони вишитими рушниками.
Учитель. Одним із традиційних народніх оберегів України є рушник. Рушник на
стіні! Хліб-сіль на рушнику... Це давній наш оберіг. Не було, мабуть, жодної
хати, яку не прикрашали б рушником.
«Хата без рушників,— казали в
народі, — що родина без дітей».
Рушник з давніх-давен
символізував мир, злагоду та здоров’я в сім’ї.
Виступ
цінителів народних оберегів та народних традицій.
Виступ починається з вірша:
Мені рушник матуся вишивала,
Неначе долю хрестиком плела,
Щоб я легких стежинок не шукала
І до людей привітною була.
— Виконуй, доню, — мати говорила, —
Закони Божі, істини прості:
Не зраджуй землю, що тебе
ростила,
Не залишай нікого у біді.
А рушник матусенька вишивала
І на щастя донечці дарувала.
Той рушник завжди мене зігріває,
Я його до серденька пригортаю.
Літа неначе птахи пролітають,
Вже донечки, як квітки навесні.
Я їм рушник на щастя вишиваю,
Як вишивала матінка мені.
— Виконуй, доню, — мати говорила, —
Закони Божі, істини прості.
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.
Розповідається легенда про калину
(у додатку).
Фізкультхвилинка.
